МВС і підпільне казино. Ч. 2
Після того, як міліція відкрила двері в підпільне казино своїм ключем, ми перестали дивуватися чому б то не було. Ні заставленим крутими іномарками представницького класу простором біля казино, ні радилися на віддалі чоловіками стандартного "чиновницького" вигляду. Угледівши камеру, чоловіки як по команді поверталися попами і негативно трусили сивими гривами у відповідь на питання стосовно їх належності до "прокурорським" або "міліцейським".
По всій видимості, у правоохоронців, через годину з'явилися на місце злочину, передбаченого статтею 203, було одне завдання - видворити нас на вулицю, а заклад опечатати. Через пару днів (або годин) після опечатування ігрові автомати чарівним чином випарувалися б. Або всохли. Наше відео фахівцями НДЕКЦ МВС України було б визнано монтажем, а свідчення - маренням перепив пива журналюг. Але не вийшло. Ми й не думали покидати місце скоєння злочину до того, поки все не буде ретельно задокументовано.
Оперативно-слідча група становила протоколи, але складалося враження, що міліція чекає вказівки звідкись дуже "зверху". І дочекалася. Від групи "не мають відношення до прокурорських і міліцейських" чоловіків відокремилася людина, несподівано опинився заступником начальника главку київської міліції. Ми поспілкувалися, і закипіла робота. Підігнали машину з вантажниками, щоб почати вантажити автомати. Але Грузія не починали більше години. Знову чогось чекали.
Стомлені очікуванням, ми стали шукати рубильник. Коли знайшли, Кутепов включив електрику, і почалися веселощі.
- Чума, - захоплено прорік один з оперативників.
- Лас-Вегас, - підтвердив я зі сміхом.
Заграли, заспівали автомати, засвітилися лампочки, забігали картинки. На обличчі заступника начальника главку відбилася справжня мука. Чоловік не на жарт розлютився. Пізніше, аналізуючи таку реакцію чиновника в погонах, ми зрозуміли - можливо, був ще один план по "замінанію" ситуації. Наприклад, пишуть славні борці зі злочинністю: "виявлений СКЛАД з непрацюючим ігровими автоматами". І роблять закономірний висновок - складу злочину немає, поклади автоматів збереглися з середини 90-х років минулого століття.
Але заіскрились автомати, заспівали. І Рубікон на шляху до кримінальної справи і сплати штрафу у 5 мільйонів був пройдений.
Автомати почали вантажити в машину. Провели ми в приміщенні на Гмирі, 1 більше шести годин.
Те, що сталося потім, я не бажав коментувати, не хотів з приводу події писати яких би то не було заяв до міліції, відмовлявся з цього приводу давати інтерв'ю. Міліція сама змусила, змусила мене публічно зв'язати стрілянину по моїй машині із закриттям ігровий точки на Осокорках.
Розлучившись з товаришами, я сів у свою машину, відвідав ще одну адресу, і відправився додому. Приїхав до 2 години ночі. Під будинком, прямо під своїм парадним, побачив машину з сидять усередині напруженими громадянами. Поспостерігавши за громадянами, що не бажають покидати транспортного засобу, вирішив ще трохи покататися по місту. Робота, зроблена нами на вулиці Гмирі, вдарила по інтересам багатьох вельми непростих людей, тому я, цілком звик до уваги правоохоронців, вирішив не спокушати долю, і не виходити з машини на нічну вулицю.
Поїхав у центр міста, маючи намір потрапити на Червонозоряний проспект через вулицю Радченко. Їжджу так постійно, в більшості випадків ночами. Метрів за двісті від платного озера побачив, що дорогу мені перекрив автомобіль. Пізніше в протоколах допитів він буде позначений, як "імовірно автомобіль марки Деу Ланос темного, можливо зеленого, кольору".
Автомобіль стояв до мене правим боком, скло з боку переднього пасажира було відкрито. В отворі вікна я побачив обличчя людини, щось тримає в руках. Під'їхав я до Ланосу майже впритул і зрозумівши (та що там "зрозумівши", скоріше - відчувши), що предмет, спрямований в мою сторону - стовбур, дав задній хід. На ходу відкрив двері і вистрибнув з машини спиною до перешкоді.
Ах, як цей момент зацікавить міліцію згодом! На експерименті я буду вискакувати з машини на ходу, помічаючи явне невдоволення правоохоронців. Швидко вискочив. Що тоді, в ніч на 13-е, що на слідчому експерименті. На ходу вискочив. Чи не підвернув ногу, не впав. Вискочив, почув гучний постріл, і, залишивши двері відчиненими, помчав по дорозі в сторону, звідки приїхав.
Практично відразу, через пару секунд, зауважив наближається автомобіль з "шашечками" жовтого кольору. Як виявилося - Волгу-таксі. Плутано випалив таксисту суть, він мені дав телефон (мій залишився в машині), я почав пояснювати черговому, де перебуваю. Черговий не зрозумів. Я запитав: "Мені спуститися до озер?" Він відповів ствердно. Таксист мені підсвічували фарами, а я повільно підійшов до своєї машини, сів у неї і відправився до озер, вниз по дорозі.
Вже перебуваючи внизу, подзвонив Кутепову, і відправив кілька смс близьким людям. Друзі-журналісти примчали в лічені хвилини. Однак першим моїм коментарем було наступне: "Я не хочу робити ніяких заяв, я не хочу ніякого розголосу". Я прекрасно зрозумів "натяк" тих, хто це зробив. І не збирався верещати про замах на всю країну.
Скло в машині були прострелені наскрізь - в лобовому зяяла величезна діра, а заднє було посічене безліччю осколків. Фрагменти кулі прошили сидіння, підголовник, застрягли в пластмасових деталях кузова. Приїхала оперативна група з собакою, ретельним чином обстежила місце злочину. Зброї не знайшли. Його знайдуть через кілька годин, коли журналісти з камерами покинуть вулицю Радченко. Його знайдуть, за заявою Володимира Поліщука "в двадцяти метрах від машини", і почнеться інша історія, історія каламутна, з вельми несподіваними сюжетними поворотами ....
Далі буде ...