Віктор Мусіяка: "Президент сформував команду з родичів і друзів і наділив їх неконституційними полномічіямі"

У зв'язку з кризою влади стали надзвичайно популярні розмови про прискорення політичної реформи. Навіщо ждать 1 січня 2006 року, коли можна вже в жовтні поміняти модель управління? Раз - і вже парламентсько-президентська республіка. Два - коаліційний уряд. Три - у Президента скорочуються повноваження. Ті, хто ще вчора різко критикував політреформу, сьогодні знаходять у ній масу достоїнств. І навпаки: після підписання меморандуму про взаємини між владою і опозицією найпалкіші прихильники негайної корекції Основного Закону починають остигати. Фахівці ж з конституційного права радять все залишити як є: зайва поспішність і бажання "насолити" опонентам можуть загнати прискорювачів в конституційну пастку.

Про підводні камені процесу модернізації системи влади, про те, хто і з чим залишиться після набуття чинності змін Основного Закону, журналістам "КТ" розповів лідер партії "Вперед, Україно!", Співголова парламентської Конституційної комісії Віктор Мусіяка.

Віктор Лаврентійович, чи можливо "прискорення" конституційної реформи? Ряд політичних сил пропонують ввести в дію зміни до Основного Закону вже з 1 жовтня 2005 року і вважають, що такий крок сприятиме подоланню кризи влади.

- Це питання обговорювалося на засіданні Конституційної комісії Верховної Ради. Але насамперед ми аналізували можливість прийняття законопроекту № 3207-1, який вносить зміни в Основний Закон в частині, що стосується місцевого самоврядування. Співголова комісії Олександр Мороз, який є маститим і обережним політиком, вважає, що спочатку треба вивчити ситуацію, зрозуміти, чи можливо зібрати триста голосів. Якщо це реально, то проект, на його думку, треба ставити на голосування. Якщо ж набрати необхідну кількість голосів не можна, то краще відкласти розгляд питання до наступної сесії ВР. Або навіть до формування нового складу парламенту. Але тут у нас з Олександром Олександровичем виникли істотні розбіжності ... У чому вони полягають? - Я нагадав своїм колегам по Конституційної комісії про те обставину, що протягом дев'яти місяців КС ніяк не реагував на направлений їм законопроект № 3207-1. Судді дали свій висновок тільки у вересні. Тому я запропонував, щоб парламент відреагував на виниклу ситуацію. Треба хоча б звернутися до Конституційного суду за роз'ясненням: а чому так сталося? Це важливо в контексті підходу до розуміння технології внесення змін до Основного Закону. Адже коли ми писали текст Конституції, ми вкладали в 155-ту статтю наступний сенс: після попереднього схвалення змін вони повинні бути остаточно прийняті трьомастами голосами на наступній черговій сесії парламенту. Я так розумію, що наступна чергова сесія ВР - це та, що слід за сесією, на якій були схвалені конституційні зміни. По-моєму, абсолютно логічний підхід. Адже сенс 155-й статті полягає в тому, щоб не розтягувати процес у часі. Зміни, які планується внести в Основний Закон, повинні, образно кажучи, "відлежатися". Для цього і передбачений "двухсессіонний цикл". Проте мої опоненти, і перш за все Степан Гавриш, запевняють, що будь-яка сесія, крім позачергової, вважається черговий. Слідуючи такій логіці, і через дві, і навіть через три сесії можна приймати конституційні зміни. А чому ж Гавриш наполягає на своїй версії поняття "наступна чергова сесія"? У чому "фішка"? - "Фішка", як ви кажете, полягає в тому, що, на думку Степана Гавриша, вже сьогодні можна ставити проект № 3207-1 на голосування для його остаточного схвалення трьомастами голосами. Я ж вважаю, що цього робити не можна, оскільки був розрив у часі тривалістю в цілу сесію! Тому ми повинні все почати заново: схвалення проекту на поточній сесії (226 голосів), а на наступній - остаточне ухвалення (300). Якщо цього не вдасться зробити, то питанням внесення змін до Конституції в частині місцевого самоврядування вже буде займатися новий парламент. Або не буде. Все залежить від настроїв депутатського корпусу та актуальності проблеми. Іншими словами, ви проти негайного прийняття законопроекту № 3207-1 та введення в дію політичної реформи з 1 жовтня? - Справа в тому, що весь сенс проекту № 3207-1 полягав у його зв'язці з варіантом № 4180. Його прийняття до 1 вересня дало б можливість ввести всі зміни до Конституції вже нинішньої осені. Тому у мене є великі сумніви в тому, що затягування розгляду законопроекту про місцеве самоврядування (3207-1) в КС сталося випадково. Можливо, представники влади грунтовно попрацювали над тим, щоб не допустити вступу в силу конституційних змін з вересня 2005 року. Я здивований тим, що багато моїх колег вважають, що якщо ми зараз проголосуємо за законопроект № 3207-1 трьомастами голосами, то реформу можна вводити вже в жовтні. Більш того, пропонується, відповідно, внести зміни в перехідні положення закону № 2222, де говориться про вступ його в силу з 1 січня 2006 року: вказати там іншу дату. Наприклад, 1 жовтня 2005 року. Але навіть якщо вважати, що перехідні положення не є "тілом" Основного Закону, то все одно є небезпека попасти в правову пастку. Адже в будь-якому випадку доведеться змінювати закон № 2222. А він тут при чому? - Дивіться, адже спочатку слід прийняти парламентом рішення про скасування даного закону в частині визначення строків введення в дію конституційних змін, згідно з пунктами Перехідних положень. Потім проголосувати за те, щоб вмонтувати в закон нову дату набрання чинності змін до Основного Закону: 1 жовтень або 1 листопада. Але треба мати на увазі, що коли депутати проголосують за скасування "старого" строку, а потім - за "імплементацію" в закон пункту про нову дату, то КС цілком може визнати неконституційним закон, що передбачає нову дату введення закону № 2222 у дію. При цьому не буде підданий сумніву на предмет конституційності Закон, скасував "стару дату" - 1 січня 2006 року. Ви уявляєте, яка це пастка? Термінів вступу в дію політреформи не буде взагалі! Тоді, ймовірно, слід вважати закон № 2222 набрав чинності через 10 днів після опублікування. Уявляєте, що це може спричинити? Або інший варіант: КС цілком може винести вердикт, суть якого зводиться до наступного - парламент довів закон про внесення змін до Конституції до такого стану, що його слід визнати неконституційним. І тому я питаю прихильників прискорення реформи: воно вам треба?! Нехай собі закон № 2222 спокійно лежить в очікуванні 1 січня. Навіщо його "чіпати"? Щоб знищити на радість "хлопцям" і "дівчатам"? Я просто впевнений в тому, що не слід вживати ніяких кардинальних рішень щодо прискорення темпів конституційної реформи. Крім того, в середині жовтня Конституційний суд втратить дієздатність унаслідок кадрового дефіциту: 9 суддів вийдуть з його складу у зв'язку з досягненням граничного терміну перебування на посаді. Загалом, найоптимальніший варіант - спокійно чекати настання нового року, коли конституційні зміни увійдуть в дію самі собою. Але ж теоретично "скасувати політреформу" можна і в квітні, коли буде обраний новий парламент, призначені судді КС. Такий варіант ви враховуєте? Наприклад, деякі юристи, близькі до "Нашої України", натякали на подібну можливість. - Якщо до січня не будуть робитися спроби внести зміни до закону № 2222, то в новому році його положення стануть складовою частиною Основного Закону. І скасовувати вже треба буде Конституцію, а не зміни до неї! Тобто прихильники "скасування" політичної реформи нічого не зможуть зробити. Це буде Конституція в її новій редакції. А змінити її можна, лише керуючись положеннями 13-го розділу Основного Закону. До речі, не можна буде розраховувати і на інструмент у вигляді КС: хто може допустити абсурд, коли суд дозволив би собі визнати неконституційними положення Основного Закону країни?! Ваші колеги по Конституційної комісії, які є прихильниками прискорення реформи, це розуміють? - Олександр Мороз, як мені здається, погодився з тим, що необхідно на цій сесії прийняти в першому читанні законопроект № 3207-1 - схвалити його. При наявності стількох зауважень до тексту проекту необхідно відпрацювати зміни, привести документ у готовність для прийняття в першому читанні на цій сесії. Але не виключено, що, коли подібна робота буде проведена, у когось іншого знову з'явиться бажання отримати в підтримку даного законопроекту не 226, а відразу 300 голосів. Але поки зупинилися на тому, що готуємо проект до першого читання. А друге, остаточне читання коли буде? - Наприклад, в лютому 2006 року. Обов'язково на наступній сесії парламенту. Поясніть для "конституційних чайників": ось проект 3207-1 ВР ухвалить у першому читанні вже у вересні. І буде чекати остаточного рішення парламенту до лютого. А в цей час, 1 січня 2006 року, вступає в силу конституційна реформа. Чи не виникне протиріч? Адже з системи парламентської республіки "вивалюється" місцеве самоврядування! - Нічого страшного. Діятиме "стара" конституційна система. Ви ж не скажете, що у нас зовсім немає місцевого самоврядування, правда? Так, у разі неприйняття законопроекту № 3207-1 у місцевих рад не буде виконкомів. Адміністрації збережуться, але трансформуються з часом до органів, які стануть спостерігати за виконанням законів і т. п. Якщо ми правильно зрозуміли, то Олександр Мороз може "пролетіти" з проектом № 3207-1 без наслідків для парламентської форми правління? - А при чому тут Мороз? Цей проект - "дітище" Анатолія Матвієнка. Ми з Сан Саничем були проти цього проекту. Підводимо підсумок: законних шляхів прискорити політреформу ні? - Ні. Більш того, дуже шкідливо намагатися це робити. Причому, шкідливо насамперед для політичного здоров'я нації. А от є така "штука", яку називають політичною волею. Ось упрутся і стануть твердити: треба прискорити реформу, щоб вийти з кризи і сформувати новий уряд на новій конституційній основі. - Це буде спроба реалізувати антиконституційні дії. Адже у глави держави відбирається його право на формування уряду. Читайте Основний Закон. До слова, в парламенті для ознайомлення вже були роздані законопроекти, які ВР намагається прийняти з 1997 року: про президента і про Кабмін. Я ще на початку року запропонував пошвидше прийняти закон про уряд, щоб кабінет Тимошенко міг спокійно працювати, не відчуваючи тиску з боку оточення Президента. З самого початку знав, чим все це закінчиться ... А вони говорили: навіщо? Давайте краще почекаємо набуття чинності змін до Конституції. Мені не вдалося їх переконати в тому, що після реформи можна буде внести відповідні корективи в закон про Кабмін. Це ж легше зробити, коли закон є. А коли його немає - бачите, що відбувається. Чому ви і ваша фракція "Вперед, Україно!" таки голосували за кандидатуру Юрія Єханурова? - Я вважаю, що позитивне голосування 20 членів нашої фракції - це прояв державної позиції. У ситуації, коли політичні пристрасті напружені до межі, ми в першу чергу думали про те, що треба забезпечити функціонування уряду, утримати країну від хаосу і розвалу. Нехай Єхануров просто стримує розповзання кризи - політичного, економічного. Хоча всім зрозуміло, що він і його уряд - тимчасові. На мій погляд, нехай в Кабмін увійдуть Віталій Гайдук та інші представники колишньої команди, які називалися в ході переговорів. Вони хоча б знають, що треба робити, здатні контролювати процес, розуміють тонкощі державного менеджменту. Тобто на сьогодні головне завдання Кабміну - зберегти стабільність до формування уряду парламентом в 2006 році. І не треба нагнітати пристрасті і намагатися робити на цьому політику. Дійсно, для окремих політичних сил вигідна ситуація "чим гірше - тим краще". Але якби вся "заковика" була в уряді, а в усьому іншому спостерігалися стабільність і спокій, то подібну позицію ще можна було б зрозуміти. Ну, вирішили повправлятися напередодні виборів. Однак ви подивіться, що зараз твориться, в який вузол все зав'язалося! На цьому тлі можна і держава втратити! Хочу звернути вашу увагу на таку обставину: ви коли-небудь бачили, щоб Леонід Данилович з'являвся у сесійній залі, не будучи впевненим у результатах голосування? Він завжди приходив, коли рішення вже було забезпечено. А до цього міг запрошувати до себе на переговори лідерів фракцій, всіх відразу або по одному. Говорити, переконувати. І так до тих пір, поки не буде впевнений у результаті, аж до одного голосу. Я до чого це говорю? До того, що Віктор Андрійович вчиться "на марші". Він вже вдруге потрапляє в таку ситуацію. Перший раз з СОТ. Тоді Юлія Тимошенко витончено спрацювала, "підставивши" Президента під удар. Мабуть, і Олександр Зінченко вже діяв не дуже піклуючись про імідж Президента. Як би там не було, але і представник Президента в парламенті повинен був сказати Віктору Андрійовичу: парламент не готовий. Слід було відмовити його від приходу в сесійну залу або ж, у крайньому випадку, попередити, що у депутатів навіть немає законопроектів по СОТ. Тобто "охороняти" главу держави від негативу, пов'язаного з такого роду ситуаціями. А другий раз Президент "попався" з Єхануровим. Ви самі бачили, що він намагався виправити ситуацію, виходив із залу, вів переговори, але все це робилося на ходу, в останній момент. Знову проколи його команди. Виходить, що Ющенко "білий і пухнастий". А його весь час нехороше оточення підставляє? - Що стосується "білого пуху" і "пера" ... Знаєте, в чому головна помилка Президента? Не в тому, що він сформував команду з родичів і друзів. А в тому, що він наділив цих людей неконституційними повноваженнями. Створивши, як йому здавалося, противаги, він спровокував ситуацію, розбалансували владу і призвела до того результату, який ми спостерігаємо сьогодні. Я свого часу звертав увагу на неконституційні повноваження секретаря РНБО і держсекретаря, на те, що вони перетинаються. Це неминуче мало призвести до конфлікту. Все так і вийшло: вони стали гризтися між собою. Ви що, думаєте, Олександр Зінченко покинув свій пост тільки тому, що вирішив боротися з корупцією? Він пішов, тому що у нього відібрали, як він вважав, "його" повноваження. Я був вражений, коли Зінченко в ефірі "1 +1" став викладати свої успіхи в галузі авіації та космонавтики. Яке відношення він має до цього? У нього ж навіть не повноваження, а функції. І в цьому якраз вина Ющенка - він підірвав президентську владу зсередини, породивши криза всієї влади. І прикро те, що продовжує діяти в тому ж руслі: у парламенті Президент заявляє не про скасування антиконституційних указів, а про перенесення низки антиконституційних повноважень від секретаря РНБО до секретаря Президента. Якби я був відповідно вихований, неминуче запитав би: "За кого Президент нас має?". Все більш переконуюся в правильності ідеї конституційної реформи. Шкода тільки, що ми не виключили статтю про РНБО. Парламентсько-президентська форма правління якось убереже суспільство і владу від повторення подібних криз? - Ніяку форму правління не треба абсолютизувати. Моделей правління в світі існує дуже багато: президентська, напівпрезидентська, президентсько-парламентська, суперпрезидентської. Я коли працював над Конституцією, теж доклав руку до створення нинішнього механізму влади, хоча і розумів, що він може стати основою авторитарного режиму. Але виходив з того, що між тоталітаризмом і демократією обов'язково повинен бути період авторитаризму. Не можна з тоталітаризму перескочити в демократію. Це - політологічна аксіома. Всі проходили етап авторитаризму: м'якого, жорсткого, помірного. І треба вловити момент, щоб не дати режиму стати диктаторським - тоді про демократію годі й говорити. Ми механізми внесення змін до Конституції виписували для того, щоб не дати можливості повернутися до колишнього строю. Старалися себе убезпечити від комуністичного реваншу, а що виявилося? З ким ми зараз боремося? З комуністами? Та вони на нашому боці! Але в той час треба було будувати сильну виконавчу владу. Поки йшли чвари в парламенті, слід було працювати над зміцненням державних інститутів. Однак не були враховані індивідуальні особливості наших правителів. Наприклад, Леонід Кучма почав "гребти" під себе, вимагав собі все нових і нових повноважень. Але якби у нього була команда, ясне уявлення про те, що робити, то тільки одними президентськими указами можна було змінити ситуацію в економіці, в інших сферах, які не врегульовані законами. А коли він почав цими можливостями користуватися? За три тижні до закінчення своїх повноважень по виданню указів у сфері економіки. Це про що говорить? Про те, що не було ніякої системи державного будівництва, державного управління. Як немає її і зараз. У тих, хто прийшов на зміну команді Кучми, немає системного підходу і державного мислення - воно підміняється прожектерством і популістськими деклараціями. Стало чітко видно: якщо залишити цю систему президентсько-парламентського правління, з її фаворитизмом, інтригами, то країною буде правити не Президент, а придворна кліка. Вони хочуть зберегти за собою цей механізм, оскільки бачать, які колосальні можливості він надає. Президент приходить, розставляє своїх людей на хлібні місця, а ті не упускають політичну "ренту". Значить, треба прибрати з-під його впливу виконавчу владу, зробити так, як у європейських країнах (хочемо же в Європу!) - Ввести парламентсько-президентську форму правління. Щоб зрозуміти, як працює ця система, можна проаналізувати досвід Німеччини. Там треба шукати партнерів у коаліцію, щоб формувати уряд. Але в будь-який момент один з партнерів, навіть той, хто має ресурс в три голоси, може образитися і піти. І все, криза. Не знайшли інших партнерів - призначаються нові вибори.

Ірина Гаврилова, Олександр Юрчук, "Київський Телеграф"