Марат Гельман: "Я москаль, політтехнолог, жид"
Ім'я Марата Гельмана для політичної України культове, на слуху. Його вважають геніальним людиною, яка знає, як роблять зі звичайного бухгалтера президента, а з автомобільного слюсаря - прем'єр-міністра. Однак Марат - більше людина мистецтва. Як виявилося, політика - лише захоплення відомого московського галериста. А ще у нього народилася дочка, з чим ми його і вітаємо.
- Марат, яка ваша оцінка нинішньої політичної ситуації в Україні як найвидатнішого російського політтехнолога?
- Усі три сторони політичної боротьби, якими я вважаю Росію, команду Віктора Ющенка та його опозицію, від газового конфлікту виграли. Просто вони грали в різні ігри.
Українська опозиція грає в короткострокову гру - парламентські вибори через два місяці. Вона впроваджує в життя конституційну реформу і намагається закріпити владу за парламентом. Росія грає в середньострокову гру - для Кремля газові розборки були просто бізнесом. А команда Віктора Ющенка виграла стратегічну перспективу. Своє майбутнє ця команда пов'язує з віддаленням від Росії. Якщо опозиція знайде когось крім Юлії Тимошенко або Віктора Януковича на роль свого лідера в якості прем'єр-міністра, то вона, безсумнівно, виграє бій за уряд.
- А що, опозиція може знайти нового об'єднаного лідера, який в перспективі стане прем'єром?
- Для Віктора Ющенка дві фігури - Янукович і Тимошенко - неприйнятні. Вони його очевидні і безкомпромісні опоненти. Цілком природно, що якщо Віктор Янукович чи Юлія Тимошенко стануть прем'єр-міністрами, то нинішньому президентові буде відведена жалюгідна представницька роль. Якщо опозиція бажає виграти битву за уряд, вона зобов'язана знайти третю фігуру.
- І все-таки, що виграв Віктор Ющенко від газового конфлікту?
- Стратегія Віктора Ющенка полягає в тому, щоб зробити незворотним рух України в НАТО, незворотних віддалення від Росії. Приклад Прибалтики показує, що протягом семи років люди звикають до високого рівня життя. Адже був час, коли Латвія, Литва, Естонія були відрізані від російського ринку і відчували великі труднощі. Але сьогодні рівень життя в цих країнах набагато вищі, ніж в Росії чи в Україні. Люди швидко звикають до хорошого, це аксіома.
Тобто Віктор Ющенко мислить стратегічно. Він буде діяти і чекати, коли громадяни України дізнаються, що означає жити в Європі. Президент грає в непросту і небезпечну гру: Україна - потужний фактор стримування Росії. Це довгостроковий проект тих українських політиків, які сьогодні стоять при владі. Віктор Ющенко сподівається, що в якийсь момент у Вашингтона не буде іншого виходу, окрім як підтримати домагання України, в тому числі фінансовими вливаннями.
- Прозахідна орієнтація Віктора Юшенко - його переконання або це підказано Брюсселем і Вашингтоном?
- З моєї точки зору, Україна - це світовий глобалістський проект. Епоха великих імперій закінчилася. Але у світі є три пасіонарних центру - США, Росія і Саудівська Аравія. Європа сьогодні не є таким центром, вона бажає, щоб Україна увійшла до ЄС, але не готова за це платити. А США - стратегічний гравець. У цьому сенсі інтереси Віктора Ющенка і Вашингтона збігаються. Більш того, інтереси Ющенка сформовані під впливом Вашингтона. Але, безумовно, нинішній український президент не є наймитом США. Це нонсенс, дурне спрощення.
- У Москві кажуть, що Україна - візантійське держава, а Росія - європейське. Але хоча в Україні і йде політична бійка, поділ влади там - реальність, а в Державній Думі "мухи від нудьги дохнуть".
- Росія з точки зору європейської демократії країна, далека від європейських традицій. У Росії всі політики поділяються на андроїдів і клоунів. Андроїди - це ті, хто слухають влада, клоуни - ті, хто намагаються їй опонувати. В Україні начебто йде живий політичний процес. Але мені здається, ущербність його полягає в тому, що українська еліта живе сьогоднішнім днем ??в прямому сенсі. Вона вибудовує плани тільки на два-три місяці. Характерний приклад - референдум по НАТО. Ніхто не намагається думати, яким буде його результат. Ініціатори референдуму кажуть: ця акція допоможе при виборах до Верховної Ради подолати 3-х відсотковий бар'єр. Але якщо 51 відсоток населення скаже: хочемо в НАТО, то це стане величезною проблемою для країни. У Росії менше демократії. Але російські політики хоча б бачать середньострокові проекти, розраховані на три-п'ять років.
- Ви сьогодні працюєте в Україні?
- Ні, не працюю. У мене народилася маленька донька - я для себе вирішив жити в Москві і більше звідси ні кроку. А в Україні я не реальний, конкретна людина. Мій образ використовують в негативному плані. Я москаль, політтехнолог, жид. Тобто все в одному флаконі. Те, що відбувається з моїм образом у Україні, від мене не залежить. Мій образ використовують люди для своїх особистих політичних, брудних цілей. І від мене він дуже далекий.
- Тобто ви ніколи не були учасником українських політичних процесів?
- Чому? Був. У 2002 році я вів компанію Віктора Медведчука. Нагадаю, що з 1,3 відсотка симпатій виборців СДПУ (О) ми витягли партію до шести відсотків. Після цього протягом півтора років я консультував адміністрацію президента України. Але, коли Леонід Кучма визначився з наступником - Віктором Януковичем, я вже не працював у Києві.
- Це був бізнес-проект?
- Так, це був бізнес-проект. Мистецтво для мене - спосіб життя, а політика - якесь заняття. Мистецтво - це доля, її не можна поміняти, а заняття, захоплення міняти можна.
- А ваше особисте ставлення до України, до української культури, українського політичного класу?
- На міжнародному ринку галеристів саме ми представляємо всіх українських художників. У культурному плані Росія до цих пір представляє Україну. Українські художники досі є російськими художниками. До 1993 року цей напрям називалося "південно-російська хвиля".