Крізь пекло: як львівські десантники ціною власного життя стримували ворога

Перший батальйон 80-ї аеромобільної бригади - еталон того, якою має бути українська армія. Про це пише у Facebook керівник проекту "Повернись живим" Віталій Дейнега.

Він розповідає, що навесні минулого року перший батальйон 80-ї бригади взяв під охорону міжнародний аеропорт "Луганськ".

"Тоді ще не було війни, і всі думали, що обійдеться. Вони були другою бригадою, якій ми стали допомагати. Першою була 95 на кордоні з Кримом. Одна з причин нашого успіху - мотивація. А її причина - те, що нам дуже пощастило з першими підопічними. 1-й бат 80-ки для мене ще довго залишиться еталоном того, якою має бути українська армія. Спілкування з ними змушувало бути відповідним ", - пише Дейнега.

Він розповідає, що на початку весни минулого року бійці взяли під охорону аеропорт.

"Через місяць з невеликим починаються вогневі сутички і реальні бої. Якийсь час до хлопців в аеропорт підвозять БК, підмогу і їжу літаками. Але потім був збитий ІЛ-76 з хлопцями з 25-ї на борту. У липні виникає гостра необхідність їх деблокування. Командир бригади Андрій Ковальчук очолює операцію з деблокування угруповання в міжнародному аеропорту "Луганськ". Під час рейду він отримує важке кульове поранення, але приймає рішення залишитися в аеропорту. Про це його попросили хлопці. Дуже попросили. Ситуація на той момент вже була гірше нікуди. По заблокованому угрупованню вже стріляли з усього: "Граду", "Смерчу", арти всіх калібрів і мастей. Туди не міг проїхати жоден журналіст, тому мало хто розуміє масштаби того, що творилося. Але ситуація була такою ж жорсткою, як і в аеропорту Донецька через 3 місяці. Але про неї набагато менше знімали фільмів ", - пише волонтер.

Він зазначає, що волонтерська допомога бійцям доставлялася через місцевих і колишніх співробітників аеропорту.

"Деякі з волонтерів загинули. Одна машина вибухнула на міні ще в червні. Колишню співробітницю аеропорту, яка допомагала хлопцям, розстріляли чечени на її власному подвір'ї. Далі було гірше. Угруповання, яке прорвалася в аеропорт, по суті, потрапило в оточення з усіма, хто там стояв. Це був, по факту, квиток в один кінець. Далі було гірше. Далі було 31 серпня. Всі говорили про Іловайськ, а в аеропорту настало пекло. До цього його крили артою здебільшого, щоб забезпечити прохід колон з Росії ( дорога проходить поруч з комплексом аеропорту і єдиний спосіб пройти по ній- загнати наших хлопців у бліндажі артой). Але тут почався штурм, і він був незрівнянно сильнішим за всі попередні штурми. Били з усього окрім "Точок-У". Зокрема, били " півоніями ", - розповідає Дейнега.

В аеропорту було радянське бомбосховище з литими стінами завтовшки в метр. Після одного з попадань така стіна "поїхала" на метр убік. До вечора вже не було нічого.

"Будівлі були зруйновані, дерева, що залишилися, горіли після артпідготовки до наступу. Проблеми цим не обмежувалися. Танкова рота, яка повинна була допомагати хлопцям утримувати позиції, пішла без наказу ... Зараз з цього питання ведеться кримінальне провадження. Але тоді було вже не важливо. Хлопці залишилися просто піхотою проти новеньких російських Т90. Хто розуміє в танках - знає наскільки це грізна зброя і наскільки з ним важко змагатися піхоті, нехай навіть "крилатій", - пояснює волонтер.

За його словами, комбриг боровся за хлопців до останнього.

"Виходити в світлий час не було сенсу - їх би накрили артилерією у відритому полі. Місцями доходило до божевілля - російські танки заїжджали між нашими позиціями, звідки їх" відганяли "гранатометами і артою. Часто доводилося викликати на себе навіть" Смерчі ". Потрібно було дожити до пізніх серпневих сутінків. Це був єдиний спосіб вижити. Від периметра в 13км вже залишилося мало. Бої велися вже скрізь, де наші примудрялися тримати периметр. Ми всі готували дітей до школи, а там доходило до рукопашної. Частина хлопців потрапили в полон, але змогли скористатися нагодою і втекти. З 20 осіб, яких вантажили в КамАЗ для полонених, четверо змогло втекти. Інші загинули або знову потрапили в полон ", - пише волонтер.

Хлопці билися як справжні десантники "не можеш йти - повзи, не можеш повзти - чіпляйся зубами".

"Багатьох із бранців досі не звільнили, багато хто до цих пір" безвісти ", швидше за все, вже назавжди. Комбриг по станції сказав, що будуть триматися до останнього, якщо їх підтримати артою. Але якщо дійде до полону - у нього немає варіантів - доведеться пустити собі кулю. Благо арта допомагала. О 20:00, після 11 годин бою противник, що мав перевагу, був змушений відступити. До того часу до хлопців прорвалися 2 танки, 1 БМП і Урал 24й бригади. Їх екіпажі складалися переважно з офіцерів - оскільки багато з пересічних відмовилися йти на вірну смерть. Уралом вивезли вбитих і поранених. Це стало кінцем епопеї.

Так ми вийшли з аеропорту. У той день загинуло 13 осіб з 80-ї бригади, набагато більше було поранено, потрапило в полон і пропало без вісті. Це лише одна з безлічі битв нашої гордості - 80-ї львівської аеромобільної бригади ", - розповідає Дейнега.

Далі, за його словами, були Луганська ТЕС, Георгіївка, Новосвітлівка, Хрящувате і Бахмутская траса.

"Від себе додам, що хлопці ніколи не" віджимати "й не займалися мародерством, навіть в аеропорту. Навіть коли було ясно, що його знищать. Вони не допускали хамства і мародерства всередині своєї бригади і не допускали цього серед інших. Земля Львова може пишатися своїми синами: комбригом Андрієм Ковальчуком, який з важким пораненням керував боями півтора місяці з місця, а не штабу; одним з кращих артилеристів цієї війни "Тайфуном", якого вже бояться від Пскова до Дагестану (саме з цих місць були солдати супротивника); і багатьма солдатами, які проявили неймовірну честь і відвагу в найважчих зіткненнях цієї війни від Слов'янська до Луганська ", - розповідає волонтер.

Дейнега розповідає, що одним з таких солдатів є і його "хороший товариш Паша, якого ви бачите на фото".

"Минулого липні-серпні він відзначав 5 днів народження, з яких тільки один був справжнім. Я пишу" товариш ", оскільки не знаю, чи можу назвати себе одним. Для мене це було б величезною честю. Я хочу подякувати хлопцям і сказати, що для мене величезна честь з вами дружити, спілкуватися і навіть просто знати номери телефонів. Якщо мене запитають, як повинен воювати справжній український десантник - я без роздумів приведу вас як приклад. На першій фото мій товариш Паша, який був в аеропорту від першого і майже до останнього дня. У телефонних розмовах він часто починав сумніватися, що ми коли-небудь познайомимося особисто. Занадто мало було шансів вижити і занадто грізний ворог. Але ми познайомилися в минулому вересні. Зараз Паша знову в Луганській області. На другому фото - наш другий тепловізор на тлі ще цілої будівлі аеропорту. Сьогодні цього фото виповнюється рівно рік. Ну і про насущне - комбриг попросив нас закупити 1-2 автомобільних тепловізора, щоб їх колони могли їздити спокійніше і уникати засідок, і, по можливості, пару звичайних. Автомобільний тепловізор коштує 6300 $, ручний (Pulsar HD50S) - 3200 $. Я пропоную допомогти. Працюємо? ", - резюмує Волонтер.

Проект "Повернись живим"

https://www.facebook.com/backandalive

https://twitter.com/backandalive

Реквізити:

Приватні:

5457 0822 3299 9685 Дейнега Віталій

5211 5374 4662 3360 Стократюк Вікторія

PayPal: звертайтесь в Особисті ПОВІДОМЛЕННЯ групи

Western Union / moneygram / etc (на пріцілі и прилади нічного бачення):

Irina Turchak + 38 (068) 500 88 00

Картка Приватбанк в євро

4149 4978 3611 9455 Мікульській Дмитро Вікторович